Magnolia

Це магнолія, що ожила — чиста, пишна й неймовірно (аж до страху) реалістична. З першого вдиху тебе переносить у сад білосніжних пелюсток і яскраво-зеленого листя, повітря свіже, але водночас наповнене тонким теплом. Це тепло — не від сонця, ні, воно йде від самої землі, з легкою гіркуватістю, що відчувається як душа ґрунту, яка тримає вкорінену ефемерну солодкість. Але коли квітка розкривається глибше, магнолія відходить у тінь, і на перший план виходить жасмин. Чистота початкових акордів зникає, поступаючись знайомій розкоші, хоча магнолію ще можна вловити в напівтінях. У грі хованок фінального акорду зберігається пам’ять про ті перші миті — чисті, свіжі й болісно живі — як мить поезії природи, що промайнула.